• Не рекомендується застосовувати на:
  • забур’янених посівах,
  • слаборозвинених посівах, які знаходяться в стресі,
  • на грунтах з низьким вмістом азоту,
  • в умовах ґрунтової та повітряної посухи;
  • перед заморозками;
• За 6 днів до та після внесення Тардеру не рекомендується застосування гербіцидів.
• Дія етиленпродуцентів суттєво залежить від температури повітря. Не застосовувати при температурі повітря нижче +12 °С та вище +25 °С.
• Не змішувати з препаратами на основі дитіокарбонатів, сірки, міді.
• Застосовувати через місяць після внесення мідьвмісних препаратів.
• Перед приготуванням бакової суміші слід перевіряти препарати на сумісність.
• Фізична сумісність препаратів в баковій суміші не гарантує відсутність фітотоксичності для культурної рослини. В процесі планування бакових сумішей першим потрібно виключити можливість фітотоксичного впливу за рахунок синергетичної дії препаратів, а вже потім проводити тести на стабільність бакової суміші.

На соняшнику оптимальні фази застосування Тардеру – від 8 листків (ВВСН 18) до фази “зірочки” (ВВСН 39) включно, з нормою препарату
0,5-1,0 л/га.
На пшениці оптимальна фаза застосування Тардеру від ВВСН 37 (поява прапорцевого листка) до ВВСН 51 включно (видно верхню частину
колосу). Норма 0,75-1 л/га.
На ячмені оптимальна фаза застосування Тардеру від ВВСН 32 (стадія другого вузла) до ВВСН 49 (поява остей) включно. Норма 0,5-0,75 л/га.

Тардер зменшує висоту і посилює міцність стебла, як результат запобігає виляганню зернових і соняшнику.

Етефон метаболізується в рослині до етилену. Етилен – це фітогормон, який в рослині відповідає за адаптацію до стресових факторів шляхом перебудови гормонального фону рослини. Таким чином етилен стимулює утворення в тканинах рослини лігніну і целюлози, які забезпечують
потовщення стебел і роблять їх більш міцними. Саме таким чином підвищується стійкість рослин до вилягання.

Накопичений у рослині в процесі розкладу етефону пролін взаємодіє з поверхневими гідрофільними залишками білків і збільшує їх розчинність, захищаючи від денатурації. В результаті клітина утримує більше води, що підвищує життєздатність рослин в умовах посухи, засолення, високої температури.

Продукти деградації геміцелюлоз і пектинових речовин – олігоглікозиди – індукують синтез фітоалексинів, що виконують захисну функцію при інфекційному ураженні рослин.